Вірш «Contra spem spero» (contra spem spero від лат. – без надії сподіваюсь), написаний Лесею Українкою 2 травня 1890 року, входив до збірки «На крилах пісень». За тему поетеса взяла роздуми про негаразди у житті та її сподівання на краще. Головною ідеєю віршу є підняття духу та надії на те, що після чорної життєвої смуги буде біла. Вона запевняє, що якщо вірити у добро, коли навіть немає віри, світ змінюється на краще і всі негаразди легше пережити, коли знайти останню краплю надії… Лірична героїня намагається радіти життю і закликає цінувати кожну мить.